Напрями виховної роботи

1. Національно-патріотичне виховання

являє собою широкий комплекс заходів, які формують світогляд студентської молоді, її патріотизм, життєву позицію, любов до рідної землі, до українського народу, його мови, історії, культури і традицій, повагу до інших народів і до надбань світової цивілізації.

Найсвятішим для кожного з нас є слова: Україна, Батьківщина. Адже Батьківщина - не тільки Україна, а й рідна домівка і те місце, де дитина народилася і виросла, де минули найкращі роки її життя.

Державні символи - це святиня і ставлення до них повинно бути святе.

Необхідно берегти і шанувати рідну мову. Це мова нашого дитинства.

Символи нашої держави:

Пісня М.Вербицького на слова П. Чубинського «Ще не вмерла Україна» судилося стати гімном. Саме ця пісня змогла об’єднати навколо себе патріотів, одержимих єдиною метою - побудовою соборної незалежності України.

Про утвердження нашої державності й самостійності свідчить і те, що ми маємо герб України - тризуб. Існує близько 40 версій, які пояснюють походження тризуба. Він графічно передавав єдність жіночого і чоловічого начал. Вважають, що це - уособлення трьох природних стихій - повітря, води, землі.

Прапор з синьо-жовтими кольорами умотивований такими міркуваннями: символаим України є чисте небо та пшеничне поле.

2. Моральне виховання

- процес формування моральних цінностей і переконань, які відповідають гуманістичному національно-державному світогляду і забезпечують активну громадянську позицію.

Морально-етичне виховання повинно сприяти всебічному духовному розвитку загальнолюдських і загальнонаціональних цінностей особистості.

Головною складовою морально-етичного виховання є: теоретичні знання про мораль, її принципи, норми, функції та їх практична реалізація у життєдіяльності особистості. 

3. Громадянсько - правове виховання:

формування високої правової культури студентів; виховання глибокої поваги до Конституції, законодавства України, державної символіки; ознайомлення студентів з правами та обов'язками громадянина; формування внуфішнього розуміння взаємозв'язку між ідеями свободи, правами людини та її обов'язками перед суспільством; профілактика та запобігання дивіантним формам поведінки молоді.

Громадянин – за словником Б. Грінченка “член громади, член суспільства”. Отже, спілкуючись на тему як виховати громадянина, маємо цілком глибоко і переконливо уяснити, що суспільство складається із окремих свідомих, зрілих громадян. Здорова спільнота – це сума духовно здорових, мудрих, відповідальних одиниць. Наше завдання полягає у тому, щоб найширші знання, педагогічна майстерність, найпередовіші методики викладача слугували розквіту духовної сутності людини, яка має стати висококваліфікованим спеціалістом, займати чіткі національні, загальногосподарські позиції, бути активною в громадському житті, відповідальною за моральне становлення себе як особистості.

Основна мета громадянського виховання - формування громадянської свідомості особистості, її моральної та правової культури, досягнення такого рівня індивідуальної свідомості, який можна охарактеризувати словами: «Від того, що і як я роблю, як поводжу себе та за що голосую, залежить доля мого народу, моєї держави, моя власна, моїх дітей та онуків; за все я відповідаю, все я повинен робити по закону та совісті». Подібне усвідомлення є важливою запорукою існування та розвитку демократичного самокеруючого суспільства, крім цього наступні цілі:

-           формування цілісної наукової картини та сучасного суспільного устрою;

-           передача знань та умінь, необхідних для активної участі у становленні незалежної держави, у розвитку всіх сфер життя суспільства;

-           формування вміння оцінювати свої вчинки та вчинки інших з урахуванням гуманістичних ідеалів;

-           збагачення соціального досвіду особистості.

завдання:

-           сформувати в студентів навички аналітичної розумової діяльності, пробудити допитливість, зацікавленість у самостійному та систематичному здобутті моральної, політичної, правової культури;

-           допомога індивіду, що розвивається, у самопізнанні, самовдосконаленні, самореалізації;

-           ознайомити студентів з глобальними проблемами сучасності, основними принципам взаємовідносин між державами та людьми, правами людини;

-           реалізувати в інтегрованій формі юридичну, економічну, етичну, екологічну освіту. Надати студентам систему знань про міжнаціональні відношення, працю та професію, сім'ю, фізичне здоров'я, охорону життя та інше;

-           сформувати вміння вести дискусію, логічно, з доказами, викладати свою точку зору та поважати думку опонентів.

Досягнення поставленої мети та вирішення завдань можливе тільки при творчому підході викладача до реалізації цілей та завдань. Необхідний пошук методів та прийомів, які в найбільшій мірі відповідають специфіці регіону, навчального закладу, групи.

У змісті громадянської освіти реалізується принцип єдності освіти та виховання. Він здійснюється на основі інтеграції знань про людину та суспільство, передбачає реалізацію міждисциплінарного підходу. Інтеграція досягається не стільки завдяки використанню інформації з окремих галузей знань (права, етики, економіки і т. п.), скільки в результаті розкриття бага-тоаспектних тем, рішення комплексних проблем.

Духовне удосконалювання індивіда залежить від його здатності засвоювати ті соціальні реалії, з якими він стикається в житті, на друкованих сторінках, у мистецтві, на уроках. Насиченість живою актуальною інформацією, полегшує перехід знань у переконання.

Зміст громадянського виховання включає в себе наступні складники: людина, політика, економіка (труд, професія), мораль, держава та право, знання про релігію, патріотизм, захист Батьківщини, сім'я, бережливе ставлення до оточуючого світу, культура, виховання в дусі миру, фізичне здоров'я (профілактика нарко­манії, алкоголізму, СНІДу і т. п.). Ці компоненти не треба розглядати як ізольовані теми. Перевага надається темам комплексним, які включають в себе багато з вищезгаданих компонентів.

Загальна юридична освіта повинна здійснюватися протягом всіх років навчання в навчальному закладі, в межах якої студенти опановують найважливіші компоненти правової культури: знання правових норм та принципів, позитивне ставлення до законів, здатність реалізовувати свої права та виконувати обов'язки, готовність до захисту своїх прав, прав інших громадян. Загальна юридична освіта реалізується не стільки викладенням сухих юридичних норм, скільки завдяки розкриттю динаміки правотворчого процесу, показу живої людини, громадянина в системі правовідносин.

Загальне етичне виховання дозволяє надати підліткам знання про моральні принципи, про такі загальнолюдські цінності, як милосердя, почуття власної гідності, шляхетність, суверенність моральної позиції. Формуються вміння аналізувати ситуацію з моральним змістом, робити висновки з власних помилок та помилок інших, уникати моралізування і т. п

Задача інтенсивного вивчення суспільних дисциплін визначає необхідність системного підходу до громадянського виховання молоді. Тільки так можна забезпечити поряд з засвоєнням змісту галузей наукового знання й осягнення реальних цінностей життя.

Виховання основане на пріоритеті загальнолюдських цінностей, але розраховане і на формування національної свідомості. Необхідно правдиво та відверто, в педагогічно виправданих формах повідомляються ті відомості про навколишнє життя, які підлітки(частину в перекрученому вигляді) черпають на вулиці, у неформальному спілкуванні, в сім'ї. Для позитивного виховного ефекту потрібно не замовчування проблем, а їх спільний аналіз педагогами тастудентам. Тоді процес «впізнання» цих проблем у реальному житті частіше породжує потяг до їх конструктивного подолання, а не скептицизму або цинізму.

Правове виховання

Одним із аспектів усебічного розвитку особистості є висока правова культура. Адже не можна вважати фізично здорову людину гармонійно розвиненою, коли вона, маючи широкі знання, добре працюючи або навчаючись, порушує закони, права. Здатність людини розуміти правила співжиття і вимоги законів та відповідним чином поводитися не є вродженою, вона формується під впливом спеціальних виховних заходів, є наслідком спілкування з іншими людьми, участі в різних видах діяльності.

Правове виховання — виховна діяльність навчального закладу, сім'ї, правоохоронних органів, спрямована на формування правової свідомості та навичок і звичок правомірної поведінки студдентів.

Необхідність організації правового виховання студентської молоді зумовлена розбудовою Української держави, існування якої немислиме без відповідного рівня правової культури її громадян, інтенсивною трансформацією правової системи, необхідністю подолання правового нігіліз­му та правової неграмотності.

Мета правового виховання — формування правової культури громадянина України, що складається передусім зі свідомого ставлення до своїх прав і обов'язків перед суспільством і державою, закріплених у Консти­туції України, з глибокої поваги до законів і правил людського співжиття, готовності дотримуватися й виконувати закріплені в них вимоги, що виражають волю та інтереси народу, активної участі в управлінні державними справами, рішучої боротьби з порушниками законів.

Найперше завдання правового виховання — озброєння учнів знаннями законів, підвищення їх юридичної обізнаності, систематичне інформування їх про актуальні питання права. Правові знання є тим підґрунтям, на якому формується правова свідомість. Вони допомагають учням співвідносити свої вчинки і поведінку своїх товаришів не лише із загальновідомими моральними нормами, а й з вимогами законів, коригувати свою поведінку, змінювати її у правильному напрямі.

Значна частина підлітків хоча й не знає конкретних правових норм, але не допускає правопорушень. Регулятором поведінки у цьому разі є дотримання норм моралі та звичаїв. Такі підлітки не завдають шкоди іншим, не скоюють крадіжок та інших правопорушень, тому що керуються в конкретній ситуації певними моральними принципами.

Друге завдання — формування у студентів правової свідомості як сукупності правових уявлень, поглядів, переконань і почуттів, що визначають ставлення особистості до вимог законів, регулюють її поведінку в конкретній правовій ситуації.

«Становлення правової свідомості, — пише О.І. Вишневський, — один з основних напрямів формування громадянина. У сім'ї та в школі дитина повинна не тільки навчитися поважати закони, відстоювати свої права та сво­боди, але й поважати чужі, толерантно ставитись до чужих поглядів, шанувати права інших на самовираження, власні культурні цінності, вибір конфесій, участь у політичному житті тощо. Все це надзвичайно важлива сфера виховання, передусім з точки зору потреб державотворення»¹.

Правові погляди мають бути засновані на загальних правових знаннях та уявленнях про державу і право, про правові відносини між людьми, про конституційні права та обов'язки особистості. Важливо, щоб ці знання і уявлення правильно відображали певні правові норми, адже інакше правові погляди будуть хибними.

Одним із найважливіших компонентів правової свідомості є переконання — усвідомлення людиною істинності світоглядних та моральних понять та її особиста готовність діяти відповідно до цих правил і понять.

У процесі правового виховання дуже важливо виховувати у студентів вищі правові почуття, які б регулювали їх поведінку (відповідальність, справедливість та ін.), інакше головним регулятором її стануть прості емоції (гнів, страх тощо), які спричиняють ситуативну поведінку.

Третє завдання — формування у підлітків поваги до держави і права, розуміння необхідності дотримання вимог законів. Такі якості виховують, розкриваючи соціальну суть і роль держави та права. Виховання поваги до закону і правопорядку, переконаності в необхідності дотримання правових норм здійснюють через виховання поваги до правоохоронних органів, людей, які охороняють закони.

Проте не слід залякувати підлітків цими органами, бо вони не зможуть усвідомити, що закони виконують не лише каральну функцію, а й захищають інтереси всього суспільства, кожного його члена.

Четверте завдання — вироблення у підлітків навичок і умінь правомірної поведінки. Звичку і вміння дотримуватися вимог права і моралі слід розглядати як продукт свідомого ставлення до визнання свого громадянського обов'язку, до дотримання правових норм. Як правомірна, так і неправомірна поведінка залежать від певних мотивів. Одні студенти дотримуються правових норм унаслідок глибокої переконаності; другі — тільки тому, що побоюються можливого покарання; треті гарною поведінкою намагаються досягти своїх егоїстичних цілей; четверті — тому, що їхню поведінку контролюють; п'яті звикли виконувати правила співжиття. Звісно, педагог мусить знати, якими мотивами керується учень, виконуючи норми закону.

П'яте завдання — формування у підлітків нетерпимого ставлення до правопорушень і злочинності, прагнення взяти посильну участь у боротьбі з цими негативними явищами, вміння протистояти негативним впливам.

В юридичній літературі розглядають різні рівні активності особистості щодо вимог закону. Так, якщо вона просто дотримується правових норм, виявляється мінімальний рівень її активності, тому що їй слід лише уникати дій, заборонених законом. Якщо ж особистість виконує правові норми, вона виявляє більшу активність. Використовуючи правові норми, особистість виявляє найвищий ступінь активності. Третій рівень активності передбачає, щоб учні не лише сумлінно виконували свої обов'язки, а й вимагали цього від інших. Така позиція формуватиметься за умови залучення їх до діяльності, спрямованої на забезпечення дисципліни й порядку в навчальному закладі та за його межами. Будь-яка спроба ізолювати дітей від негативного, замовчувати і приховувати від них недоліки нашого життя не виховує у них непримиренного ставлення до цих явищ, не мобілізує їх на боротьбу з цим злом, не виробляє імунітету проти його впливу.

Шосте завдання — подолання у правовій свідомості хибних уявлень, що сформувалися під впливом негативних явищ, життя. Специфічним недоліком правової свідомості окремих підлітків є хибні уявлення про зміст правових норм. Вони визнають наявність низки заборон, але неправильно уявляють собі їх суть, наслідки невиконання. Багато з них упевнені, що за правопорушення відповідають лише дорослі, а неповнолітні нібито звільняються від такої відповідальності. Вони не переконані в дієвості положення, що «незнання закону не звільняє від відповідальності тих, хто його порушує», нерідко не вміють зіставляти свої дії та вчинки з вимогами права. Коли їм доводиться давати правову оцінку конкретному правопорушенню, виходять з власних уявлень про протиправне, що, як правило, ґрунтуються не на знаннях конкретних положень закону, а передусім на відомих їм нормах моралі. Такі недоліки правової свідомості — одна з причин вчинення правопорушень неповнолітніми.

4. Родинне виховання

 це перевірений віками досвід національного виховання дітей у сім’ї. Воно є могутнім джерелом формування світогляду, національного духу, високої моральності, трудової підготовки, громадянського змужніння, глибоких людських почуттів, любові до батька і матері, бабусі і дідуся, роду і народу, шани до рідної мови, історії, культури.

Тому необхідно підтримувати з батьками студентів як-найтісніші зв’язки. Старатися урізноманітнювати роботу з батьками, проводити розмови, диспути, дискусії, зустрічі з цікавими людьми, бесіди по телефону, листування.

Все найкраще,  що є на землі, починається з сім’ї. Без неї, як без природи, людство обійтися на може. Сім’я дає життя дитині. У ній немовля одержує перші враження й уявлення про навколишній світ. Родина виступає як найперше соціальне мікросередовище, в якому розвивається й виховується людина з моменту її народження. Мамина ласка, бабусина доброта, дідусева мудрість, тепло хатнього затишку в колі рідних на все життя залишають глибокий слід у душі та серці кожної людини.

Історія свідчить, що в Україні формування дитини відбувається в просторі родини — релігії — навчального закладу.

Порушення, що відбуваються хоча б в одній із них, відбиваються не лише на особистості, а ведуть до дисгармонії цілого суспільства Тому, почнемо з першооснови виховання — родини.

Для дитини світ починається під дахом своєї хати Границі світу підлітка виходять далеко за межі сім'ї. Але і для нього сім'я залишається головним місцем, без якого життя залишилося б без опори. Важливим чинником впливу на особистість є стан взаємин у сім'ї, розпорядок життя, побут, звичаї і традиції.

Завдання батьків — не просто виростити і виховати дитину, але і допомогти їй стати особистістю, розкрити свою індивідуальність За словами психолога С Л Рубінштейна, тільки в любові пізнається і затверджується особистість і кому, як не батькам, призначено зробити відкриття, допомогти дитині знайти важливе місце в цьому житті?

Сім'я — це не Я або Ти, Він чи Вона, а Ми — батько, мати і всі діти, що несуть відповідальність перед собою і своєю родиною.

«Сім'я — це джерело, водами якого живиться повноводна річка нашої держави. На моральному здоров'ї сім'ї будується педагогічна мудрість школи», — відзначав В.О.Сухомлинський. Сім'я та відношення до оточуючого простору впливають на становлення характеру дитини. Коли дитина дорослішає, нагромаджується досвід у спілкуванні з іншими людьми, в читанні кращих творів художньої літератури, під впливом праці проведеної в дошкільному закладі, в школі, узагальнюється, закріплюється, перетворюється у звичку і стає основою поведінки. Недаремно кажуть «Звичка — друга натура». Звичка відноситься не тільки до таких дій, як наприклад, чистити зуби і вмиватися, застеляти ліжечко, виконувати ранкову гімнастику, вона розгалужується у найбільш важкі форми поведінки Тому, якщо в домі з повагою відносяться до праці, цей спосіб життя сприймається з дитинства і стає власним стилем поведінки.

Добре, якщо в сім'ї дитина бачить у мами порядок на кухні, а інструменти, якими користується батько складені акуратно по місцях, стає учасником у заготовці домашніх овочевих і фруктових консервів на зиму, бере участь у приготуванні їжі для домашніх тварин, чи допомагає працювати в домашньому саду, син допомагає батьку лагодити машину, а дочка — матері прати білизну та виконувати іншу домашню працю.

Дівчина чи хлопець, які виросли у такій сім'ї, сприймають працю як важливу життєву необхідність, вони здобувають навиків, без яких не може сформуватися почуття господаря. Адже працюючи, людина пізнає і змінює світ, розвиває свої фізичні і духовні сили, створює матеріальні цінності.

Трудове виховання у сім'ї сприяє правильному ставленню дітей до батьків, їх взаєморозумінню. Вдома слід створити такі умови, за яких діти вбачали б у праці великий зміст, щоб праця підносила їх власну гідність.

Дитина, яку навчено працювати, завжди охоче допоможе тим, хто цього потребує.

Залучаючи дітей до виховання тих чи інших трудових операцій, ми виховуємо у них кращі людські якості наполегливість у досягненні поставленої мети, дисциплінованість, акуратність. Батькам необхідно прищепити любов до праці, починаючи з дошкільного віку і укорінити звичку систематично і самостійно працювати, обслуговуючи самого себе і сім'ю.

Більшість батьків, зобов'язуючи дитину виконувати ту чи іншу роботу, не замислюються над тим, чи правильно зрозуміла вона їх вимогу, а головне чи зуміє правильно виконати.

Проте педагогічний досвід показує, що помилки допущені в дитинстві — виправні і їм можна запобігти лише на ранньому етапі виховання. Для цього дуже важливо не лише ставити перед дитиною трудові завдання, а головне — крок за кроком пояснювати і правильно показувати ту чи іншу вимогу.

В.О.Сухомлинський наголошував, що праця — основа всебічного розвитку особистості. Праця дітей з найбільш раннього віку, вважав він, повинна органічно поєднуватися з іншими культурно-істо-ричними, духовними традиціями і звичаями народу.

Вчитися дитина починає з перших кроків свого життя. Сім'я — її перша школа, а батько й мати перші вчителі.

Слова, настрої, вчинки матері та батька неодмінно залишатимуть слід у дитячому серці. Ось чому ми не маємо права подавати нашим дітям поганих прикладів. Батьківський обов'язок — створити такі умови, які б сприяли вихованню гарних звичок, прагнення діяти розумно, в інтересах власних та суспільства.

Погані батьки — це величезне зло для дітей. І ми не можемо миритися з тією шкодою, що завдали вони вихованню дитини.

Негласна статистка педагогів показує, що найбільший відсоток розумово відсталих, недисциплінованих, бездоглядних, заляканих підлітків, які вдаються до хуліганських вчинків, — це діти батьків-п'яниць.

Релігійне виховання тісно пов'язане з моральним. Адже мораль визначає те, якою має бути людина в суспільстві і які головні моральні якості слід формувати у підростаючих поколінь.

У християн є 10 Божих Заповідей, яких ми повинні дотримуватися:

1.  Я — Господь Бог твій. Нехай не буде інших Богів, окрім мене.

2.  Не взивай намарне імені Господа Бога твого.

3.  Пам'ятай день святий святкувати.

4.  Шануй батька твого і матір твою.

5.  Не вбивай.

6.   Не чужослов.

7.   Не кради.

8.  Не свідчи ложно на ближнього твого.

9.   Не пожадай жінки ближнього твого.

10.  Не пожадай нічого того, що є власністюближнього твого.

Прочитавши це і запам'ятавши, можна якраз і побачити всі ці «хвороби», що є в нас і з'являються в наших дітях. Тому, якщо вірити в Бога: заставляти дітей вчитися молитися змалечку, вводити уроки християнської моралі у школі, то ми позбавимося багатьох правопорушень і бід — раз і назавжди.

Все життя людина вчиться і часто на своїх власних помилках. Це варто усвідомити і батькам, і дітям, щоб вчасно порозумітися.

Взаємини в сім'ї набувають найвищої вершини, коли росте підліток. Через його упертість, неуспішність, порушення поведінки тощо, виникає нервозність у батьків. Назріває конфлікт між батьками і підлітками.

У християнській моралі відповідальність за свої вчинки несе людина: слід прочитати Біблію та позицію державного закону в Конституції України.

Біблійні научання вчать, як налагодити стосунки між батьками і їхніми вихованцями, не повторюючи допущених помилок, як вирішувати проблеми правильним шляхом.

Сварки іноді призводять до бійки, а спокійна довірлива розмова учасників змінює стосунки, переоцінює взаємини, навчає мудрості й розуму.

У сім'ї повинна панувати християнська любов один до одного, гарний приклад батьків, розумні поради.

Завдяки релігійному вихованню перебудовується сама людина відповідно до моральних цінностей. Родинне виховання нероздільне з релігією та навчальним закладом.

5. Трудове виховання

- це формування творчої, працелюбної особистості, цивілізованого господаря на землі з відповідними навичками та вміннями, з професійною майстерністю, здатного до життєдіяльності в сучасних економічних умовах.

Людина розвивається духовно й фізично тільки в праці. Без праці вона деградує. Будь-які спроби уникнути продуктивної праці призводять до негараздів і для особистості, і для суспільства. З цього приводу К.Ушинський писав: «Якби люди винайшли філософський камінь, то біда була б ще невелика: золото перестало б бути монетою. Але якби вони знайшли казковий мішок, з якого вискакує все, чого душа забажає, або винайшли машину, яка цілком заміняє всяку працю людини, то самий розвиток людства припинився б: розбещеність і дикість полонили б суспільство»¹.

У процесі фізичної праці в учнів розвиваються муску­латура різних частин тіла, координація і точність рухів, зграбність, сила, витривалість. Праця сприяє їх розумовому розвиткові. Діти, зайняті різними видами праці, кмітливіші, винахідливіші, вони стикаються з різними знаряддями праці, матеріалами, дізнаються про їх призначення, збагачують свій словниковий запас. Участь підлітків у трудових процесах позитивно впливає на їх поведін­ку, дисциплінує.

Важливий аспект психологічної підготовки підростаючого покоління до праці — формування у нього почуття самовідповідальності, розуміння необхідності самому піклуватися про себе.

Як справедливо стверджує О.Вишневський, почуття самовідповідальності сприяє розвитку в характері людини таких необхідних для життя і діяльності рис, як підприємливість, ініціативність, творчість. Коли ці риси «стають характерними для більшості людей, то суспільство має шанс досягнути господарського успіху і добробуту».

Трудове виховання здійснюється в усіх видах праці, передусім у навчальній праці. К. Ушинський наголошував, що навчання є найскладнішим і найважчим видом праці. Для багатьох учнів значно легше попрацювати фізично, ніж розв'язати математичну задачу або написати твір. Навчання формує потрібні трудові якості людини лише за умови, що воно має істотні ознаки праці: свідому постановку мети, осмислення конкретним індивідом своєї ролі в досягненні поставлених завдань, напруження розумових сил, подолання труднощів і перешкод, самоконтроль. Для цього необхідно пробудити в студентів бажання вчитися, розвинути в них пізнавальні інтереси й дати їм можливість пізнати радість успіху в навчанні.

Важлива складова системи трудового виховання — трудове навчання, що здійснюється від першого класу до закінчення школи. Його зміст визначається навчальною програмою з трудового навчання для кожного класу.

На всіх етапах трудового навчання вирішуються завдання трудового виховання: студентів озброюють технічними та сільськогосподарськими знаннями, у них формуються трудові вміння і навички, здійснюється психологічна та практична підготовка до праці.

Робота студентів у майстернях, на навчально-дослідних ділянках, навчальних практиках сприяє усвідомленню ними суспільної користі й виробничої значущості праці. Розмаїття видів праці, в яких беруть участьстуденти, дає змогу розвивати їх різнобічні задатки, нахили, інтереси, створити умови для майбутньої професійної діяльності.

В організації трудового навчання вагома роль належить особистому прикладувикладача, його майстерності та культурі праці.

Складовою системи трудового виховання студентів є також організація їх суспільно корисної праці. За суспільною значущістю її поділяють на продуктивну, суспільно корисну і побутову. Продуктивна праця спрямована на створення матеріальних цінностей. Підлітки працюють в однакових умовах з дорослими, користуються тими ж знаряддями праці. Вони самі отримують трудові завдання, планують і намічають порядок роботи, контролюють її виконання й оцінюють результати. Продуктивна праця може бути організована в навчальних майстернях, під час навчальних практикколи виготовляється продукція на замовлення, під час виробничої, переддипломної практик на підприємствах, у сільськогосподарських господарствах та ін.

Виховні можливості участі студентів у продуктивній праці виявляються у таких напрямах: по-перше, працюючи поруч з дорослими, прилучається до життя суспільства, набуває життєвого досвіду, досвіду спілкування у виробничій сфері, навчається ефективних прийомів виробничої діяльності; по-друге, виготовляючи продукцію власними руками, студент відчуває, що він на щось здатний, з'являється впевненість у собі, у власних силах, а сам вигляд добре зробленої речі приносить естетичне задоволення; по-третє, плата за роботу переконує студента в значущості його праці, самостійно зароблені гроші вчать бережливості, господарського підходу до організації власного життя, вміння співвідносити задоволення потреб з реальними можливостями; по-четверте, продуктивна праця вдосконалює трудові вміння і навички, привчає до трудових зусиль, розвиває суспільну активність, волю й такі важливі риси характеру, як дисциплінованість, відповідальність, ініціатива, точність і ретельність.

Суспільно корисна праця студентів може виражатися у збиранні макулатури, лікарських рослин, дарів лісу, надання допомоги ветеранам війни і праці, хворим і людям похилого віку. Такій роботі надають змагального характеру, що пробуджує бажання студентів робити добрі справи не заради винагороди, а з усвідомлення необхідності робити людям добро. До суспільно корисної праці відносять і виготовлення іграшок, створення і ремонт наочних посібників, упорядкування книжок у бібліотеці та ін.

Виховна цінність суспільно корисної праці в тому, що студенти вчаться безкорисливо робити добрі справи, усвідомлюють необхідність поєднання суспільних та особистих інтересів, міцніє почуття обов'язку перед людьми. Важливою в системі трудового виховання є праця з побутового самообслуговування. Студенти ремонтують навчальне обладнання, підтримують порядок і чистоту в кабінетах, навчальних майстернях, на території навчального закладу. Вони вчаться працювати й цінувати працю дорослих, руками яких зведено будівлю, виготовлено меблі й навчальне обладнання, у них розвивається бережливе ставлення до створеного.

Роботу із самообслуговування студенти мають виконувати і вдома , і в гуртожитку (прибирання ліжка, чищення одягу і взуття, допомога старшим у прибиранні квартири, у приготуванні їжі, та ін.). В окремих сім'ях батьки оберігають дітей від домашньої роботи, роблять за них те, що вони спроможні зробити самі. В таких сім'ях виростають діти, які намагаються уникати фізичної праці, не вміють трудитися і не цінують працю інших. Педагоги повинні допомогти батькам правильно організувати самообслуговування дітей в сім'ї. Одна з форм праці із самообслуговування — чергування студентів у групі та внавчальному закладі, виконання різних організаторських функцій у групі і в загально-технікумівському колективі.

Завдання кожного виду праці — сприяти фізичному, розумовому і моральному вихованнюстудентів.

Однак для того, щоб праця виховувала, вона має бути належним чином організована, тобто відповідати певним вимогам.

Праця має бути цілеспрямованою, тобто студенти повинні розуміти мету пропонованої роботи, знати, для чого вони її виконують, якими будуть її результати. Кожен студент повинен усвідомити, чого саме вимагають від нього. Неусвідомлена праця не сприяє формуванню потреби в ній, любові до неї.

Працю студентів неббхідно пов'язувати з їх навчальною роботою. Це означає, що, підбираючи об'єкти праці для студентів, слід надавати перевагу тим, які тісно пов'язані з їх навчальною роботою. Важливо домагатися, щоб трудова діяльність студентів сприяла практичному застосуванню і поглибленню знань, допомагала формуванню в них високих моральних якостей, підвищувала суспільну активність і сприяла підготовці до продуктивної праці в різних галузях виробництва. А.Макаренко стверджував, що праця без освіти, без політичного і морального виховання, що йдуть поряд, — нейтральний процес.

Виховна ефективність праці зростає за умови, що студенти  самі є її організаторами, а не лише виконавцями. Тому педагоги повинні залучати студентів до пошуків об'єктів праці, її планування та організації колективу на її виконання. У такому разі вихованці будуть зацікавлені у своєчасності та якості виконання трудових завдань, у них формуватиметься ініціативність, самостійність і відповідальність.

Виховання любові до праці, формування трудових умінь та навичок. Потребує систематичної праці студентів, а не участі в ній від випадку до випадку. Для цього куратори й адміністрація навчального закладу, плануючи їх участь у різних видах праці, мусять детально продумати її послідовність, усвідомити, якого виховного ефекту вони прагнуть досягти, пропонуючи дітям певний вид праці.

Праця має бути доступною. Непосильна праця породжує невпевненість учня у власних силах, небажання виконувати її. Якщо ж робота надто легка, не потребує певних зусиль, вона викликає зневажливе ставлення. Праця повинна ускладнюватися за методами її виконання і збільшуватися за обсягом у міру набуття студентом трудового досвіду. Учнів слід привчати завершувати почату справу.

Виховання любові до праці. Потребує підбору цікавих за змістом і методикою організації видів праці. Недоцільно пропонувати студентам одноманітну, нетворчу працю. Проте їх слід психологічно готувати до того, що в житті нерідко доводиться виконувати й нецікаву роботу.

Організація праці учнів повинна ґрунтуватися на наукових засадах. Це сприяє формуванню у них культури праці, під якою розуміють продуманий порядок на робочому місці (раціональне розміщення інструменту, матеріалів, готової продукції), ефективне використання ро­бочого часу, раціональних прийомів праці, економне витрачання матеріалів, електроенергії, естетичний вигляд виробу, дотримання особистої гігієни й техніки безпеки тощо.

Студенти мають навчитися працювати в колективі. У процесі колективної праці формуються певні взаємини між студентами, дух співробітництва, взаємодопомоги, товариськість, виробляється здатність до спільного трудового зусилля. «Спільне трудове зусилля, робота в колективі, трудова допомога людей та постійна їх взаємна трудова залежність тільки й можуть створити правильне ставлення людей один до одного... любов і дружбу у відношенні до кожного трудівника, обурення і засудження у відношенні до ледаря, до людини, що ухиляється від праці... У трудовому зусиллі виховується не тільки робоча підготовка людини, але й підготовка товариша, тобто виховується правильне ставлення до інших людей, — це вже буде моральна підготовка»¹.

Трудове виховання має спрямовуватися на формування творчого ставлення студентів до праці. Це можливо за умови, що людина любить працю, відчуває радість від неї, розуміє її корисність і необхідність, що праця стає для неї основною формою вияву таланту.

Вплив оцінки результатів праці студентів на ефективність трудового виховання. Участь вихованців у праці, досягнення ними певних трудових результатів викликає в них задоволення, радість і гордість за досягнуті успіхи, особисті й колективні. Педагог повинен не тільки порівняти й оцінити результати трудової діяльності окремих студентів, а й вказати при цьому на індивідуальні якості особистості, що сприяли їх досягненню. За таких умов студенти намагаються працювати краще, прагнуть досягти високих результатів.

Критерієм трудової вихованості студентів є: висока особиста зацікавленість і продуктивність праці, відмінна якість продукції, трудова активність і творче, раціоналізаторське ставлення до процесу праці, трудова, виробнича, планова, технологічна дисципліна, працелюбність.

6. Екологічне виховання

спрямоване на формування екологічної культури особистості, що регулює збалансованість раціоналістично-наукового і духовних засад у господарському ставленні до природи.

Сучасні масштаби екологічних змін створюють реальну загрозу для життя людей. Забруднення атмосферного повітря у багатьох містах України досягло критичного рівня.

«Гадаємо, — писав В. Сухомлинський, — що школа майбутнього повинна найповніше використовувати для гармонійного розвитку людини все, що дає природа і що зможе зробити людина для того, щоб природа служила їй. Уже через це ми повинні берегти і поповнювати природні багатства, які маємо»².

Завдання екологічного виховання — сприяти накопиченню екологічних

знань, виховувати любов до природи, прагнення берегти, примножувати її, формувати вміння і навички діяльності в природі.

Екологічне виховання передбачає розкриття сутності світу природи — середовища перебування людини, яка повиння бути зацікавлена у збереженні цілісності, чистоти, гармонії в природі. Це передбачає уміння осмислювати екологічні явища, робити висновки про стан природи, розумно взаємодіяти з нею. Естетична краса природи сприяє формуванню моральних почуттів обов'язку і відповідальності за її збереження, спонукає до природоохоронної діяльності.

Екологічне виховання здійснюється на всіх етапах навчання у школі, на кожному з яких ставиться певна мета, завдання, добирається відповідна методика з огляду на ві­кові особливості школярів.

Любов до природи слід виховувати з раннього дитинства. «Дітей, що не вміють ще ходити, — писав Г. Ващенко, — треба частіше виносити на свіже повітря, щоб вони могли бачити рідне небо, дерева, квіти, різних тварин. Все це залишається в дитячій душі, осяне почуттям радості, і покладе основи любові до рідної природи».

В екологічному вихованні особливого значення набувають предмети природничо-географічного циклу. Біологія і географія розкривають дітям світ рослин, тварин, середовище, що їх оточує. Фізика і хімія дають комплекс політехнічних знань, наукові засади і принципи сучасного виробництва. Історія, правознавство показують неприпустимість варварського ставлення до природи. Предмети естетичного циклу розкривають естетичну сутність природи, її неповторну красу, вплив на людину. Важливу роль у формуванні екологічної свідомості відіграє залучення студентів до природоохоронної діяльності: лісництва, садівництво, робота в мисливських господарствах та ін.; робота санітарних загонів захисту довкілля, які виявляють ступінь забруднення повітря, води, зон відпочинку; загонів для боротьби з браконьєрами (діють при лісництвах і рибгоспах); групи швидкої допомоги звірам і птахам у зимовий період; кутки природи. З природоохоронною роботою пов'язана туристично-краєзнавча робота з студентами, спрямована на прищеплення їм навичок правильної поведінки в місцях відпочинку, в лісах і на річках та ін.

Результат екологічного виховання — сформована екологічна культура людини, що характеризується різнобічними глибокими знаннями про навколишнє середовище (природне і соціальне); наявністю світоглядних ціннісних орієнтацій щодо природи; екологічним стилем мислення і відповідальним ставленням до природи та свого здоров'я; набуттям умінь і досвіду вирішення екологічних проблем (насамперед на місцевому та локальному рівнях); безпосередньою участю у природоохоронній роботі; передбаченням можливих негативних віддалених наслідків природо-перетворювальної діяльності людини.

7. Художньо - естетичне виховання

спрямоване формувати та розвивати естетично-художнє сприйняття світу, яке поєднує естетичну свідомість, здібності та активну естетично-художню діяльність.

Важливою складовою всебічного гармонійного розвитку особистості є естетичне виховання.

Методологічною засадою естетичного виховання є етика — наука про загальні закономірності художнього освоєння дійсності людиною, про сутність і форми відображення дійсності й перетворення життя за законами краси, про роль мистецтва в розвитку суспільства.

У процесі естетичного виховання формуються естетична свідомість і поведінка студента.

Естетична свідомість — форма суспільної свідомості, що являє собою художньо-емоційне освоєння дійсності через естетичні почуття, переживання, оцінки, смаки, ідеали тощо і концентровано виражається в мистецькій творчості та естетичних поглядах.

Естетичні почуття — особливі почуття насолоди, які відчуває людина, сприймаючи прекрасне в дійсності й у творах мистецтва.

Естетичний смак — здатність людини правильно оцінювати прекрасне, відокремлювати справді прекрасне від неестетичного.

Естетичний ідеал — уявлення людини про прекрасне, до чого вона прагне, на що рівняється.

Естетика поведінки — риси прекрасного у вчинках і діях людини (у ставленні до праці й до суспільства, в манерах і зовнішньому вигляді, у формах спілкування з людьми).

У процесі естетичного виховання важливо навчити студентів розуміти й сприймати красу. Спостерігаючи прекрасне, людина не може залишатися байдужою, вона переживає, відчуваючи любов або ненависть до спостережуваного. Тому треба, щоб діти вміли розрізняти справді красиве і потворне.

Під час естетичного сприймання виникають певні емоції. Завдання виховання — створення умов, які б сприяли формуванню емоційної сфери студентів. Багатство емоційної сфери людини свідчить про її духовне багатство.

Складною є проблема формування сприймання мистецтва.

Щоб сприймати художній чи музичний твір, треба мати елементарну теоретичну підготовку. Краще сприймається те, що зрозуміле, про що є певні знання. Цей принциповий підхід слід узяти за основу при використанні в ес­тетичному вихованні музики, образотворчого мистецтва, скульптури.

Сформовані естетичні смаки та естетичний ідеал і розвинена здатність оцінювати прекрасне дають людині змогу зрозуміти суть прекрасного.

Сприймаючи прекрасне, аналізуючи побачене, порівнюючи з відомим і баченим раніше, вона дає йому певну оцінку. Рівень такого естетичного мислення залежить від розумового виховання, вміння здійснювати мислительні операції.

Поряд із розвитком естетичного сприймання, прищепленням естетичних смаків у процесі естетичного вихован ня в студентів формують естетичне ставлення до навколишньої дійсності. Людина повинна не лише милуватися красою природи чи пам'ятками культури, а й берегти і захищати їх.

Важливе значення має виховання у студентів естетики поведінки — акуратності в одязі, красивої постави і манер, уміння триматися невимушено, природно, культурно й естетично виявляти свої емоції. Ці якості тісно пов'язані з моральністю особистості учня.

В естетичному вихованні студентів використовують різні джерела:

а) твори образотворчого мистецтва. Під час спостереження картини або скульптури, яка відображає життя людини чи природи, в дитини розвивається не лише сприйняття, а й фантазія: вона мислить, уявляє, «до­мальовує» зображене, бачить за картиною події, образи, характери;

б) музику, яка, відображаючи дійсність за допомогою мелодій, інтонацій, тембру, впливає на емоційно-почуттєву сферу людини, на її поведінку;

в) художню літературу. Головним виразником естетики в літературі є слово. На думку К. Ушинського, слово як засіб вираження в літературному творі набуває подвійної художньої сили. Словесний образ має ще й понятійну основу і сприймається насамперед розумом. Тому література — важливий засіб розвитку інтелекту учнів;

г) театр, кіно, телебачення, естраду, цирк. Цінність їх у тому, що, крім змістової частини, вони об'єднують у собі елементи багатьох видів мистецтв (літератури, музики, образотворчого мистецтва, танцю);

ґ) поведінку і діяльність студентів. Достойні вчинки студентів, успіхи в навчанні, праці, спортивній, громадській, художній діяльності повинні стати предметом обговорення з естетичних позицій;

д) природу: її красу в розмаїтті та гармонії барв, звуків, форм, законо­мірній зміні явищ, які мають місце в живій і неживій природі;

е) факти, події суспільного життя. Героїчні вчинки людей, краса їх взаємин, духовне багатство, моральна чистота й фізична досконалість повинні бути предметом обговорення з студентами;

є) оформлення побуту (залучення дітей до створення естетичної обстановки в навчальному закладі, групі, гуртожитку, квартирі).

Велику роль в естетичному вихованні студентів відіграють товариства народних умільців, етнографічні групи, фольклорні ансамблі, вертепи; викладачі проводять подорожі до витоків рідного слова, уроки на природі, години улюбленої праці, творчості, уроки емоційної і культури, народознавства, людинознавства, мистецтвознавства, мандрівки в історію тощо.

Вагомим доповненням до цього циклу є уроки української мови, ук­раїнської та світової літератури, на яких учні засвоюють багатство і красу рідної мови, знайомляться з шедеврами рідної та світової літератури. На уроках природничо-математичних дисциплін відкриваються великі можливості використання краси природи, формування бережливого ставлення до неї. Краса фізики і математики — в логічній чіткості наукових побудов і доведень, чіткості їх структури. Певне виховне значення має як естетика праці студентів і продуктів праці, так і вміння та навички, набуті в процесі праці, що дають змогу особистості творчо виявити себе. На уроках фізичного виховання учні вчаться красиво і правильно триматися й ходити.

На розв'язання завдань естетичного виховання спрямована також позаудиторна виховна робота. Крім бесід, лекцій, диспутів, тематичних вечорів, вечорів запитань і відповідей на естетичну тематику, цінною в естетичному вихованні є участь студентів у діяльності клубах любителів мистецтв, гуртках художньої самодіяльності, літературних об'єднаннях, музичних ансамблях і оркестрах, театрах.

Важливу роль в естетичному вихованні студентів відіграє сім'я. Належне естетичне оформлення квартири, наявність бібліотеки, мистецьких журналів, телевізора, сімейних традицій з обговорення телепередач, прочитаних книжок, сімейний відпочинок на природі, спільне відвідування театру — все це створює сприятливі умови для прищеплення естетичних смаків дітям.

8. Фізичне виховання та утвердження здорового способу життя

- ствердження здорового способу і фізичного вдосконалення життя як невід'ємного елементу загальної культури особистості. Заняття фізичною культурою.

Компонентом усебічного гармонійного розвитку особистості є фізичне виховання.

Теорія і практика фізичного виховання спираються на дані фізіології. Фізіологічна наука озброює теорію і методику фізичного виховання закономірностями розвитку організму людини, правильного врахування впливу різноманітних чинників на його функціональну діяльність. На основі її даних розробляють науково обґрунтовану систему фізичних вправ, спрямованих на розвиток рухових дій і формування фізичних якостей організму.

Виховання підростаючого покоління фізично здоровим — важливе завдання сім'ї та навчального закладу. На жаль, нині практично здоровими є лише 27% дітей дошкільного віку, лише 65% дітей і 60% підлітків фізично гармонійно розвинені.

Зміст фізичного виховання на всі роки навчання учнів у школі підібрано з таким розрахунком, щоб забезпечити:

1) зміцнення здоров'я і загартування організму студентів, сприяння їх фізичному розвитку та підвищенню працездатності. Становлення і розвиток основних функцій організму, що відбувається в студентські роки, потребує використання всіх чинників, які позитивно впливають на цей процес. Піклування про здоров'я студентів — головне завдання кожного викладача на кожному навчальному занятті;

 формування та вдосконалення рухових навичок і вмінь та повідомлення пов'язаних з ними знань. Мета фізичного виховання — формування життєво важливих навичок і вмінь у природних видах рухів: бігу, стрибках, ходіння на лижах, плаванні. Для цього потрібні знання про способи і правила виконання рухових дій, які студенти здобувають під час пояснень і демонстрування;

розвиток основних рухових якостей. Для виконання багатьох дій людині необхідні певні якості, зокрема сила — здатність долати зовнішній опір або протидіяти йому за рахунок мускульних зусиль; швидкість — здатність виконувати рухи за мінімальний період часу; витривалість — здатність виконувати певну роботу тривалий час; гнучкість — здатність виконувати рухи з великою амплітудою; спритність — здатність швидко засвоювати нові рухи й успішно діяти в умовах, що змінюються. Ці рухові якості розвиваються й виявляються в тісному взаємозв'язку;

формування звички та стійкого інтересу до систематичних занять фізичними вправами. Позитивний вплив фізичних вправ можливий лише за умови їх систематичного виконання, що переростає у звичку і потребу. Для виховання такої потреби, необхідно пробудити в дитини інтерес до вправ, підбирати цікаві вправи, вчасно заохотити студента до їх виконання. Змістовне дозвілля сприяє активному відпочинку і духовному вдосконаленню студентів.

Важливим у формуванні звички до занять фізичними вправами є правильний режим дня і тижня, здорове харчування, достатній за часом сон. Неприпустиме вживання алкоголю, нікотину, наркотиків;

5) виховання гігієнічних навичок, повідомлення знань про фізичні вправи та загартування. Гігієнічну освіту учні здобувають під час вивчення різних предметів, зокрема біології. Вони дізнаються про режим дня, гігієну харчування, сну та ін. У процесі занять фізичними вправами засвоюють правила їх застосування, дізнаються про вплив вправ на організм, про гігієнічні вимоги до загартування. Водночас учні оволодівають прийомами самоконтролю за своєю працездатністю, втомлюваністю, пульсом, загальним самопочуттям.

У фізичному вихованні використовують фізичні вправи, природні та гігієнічні чинники.

Фізичні вправи. Під ними розуміють рухові дії, спеціально організовані й свідомо виконувані відповідно до за кономірностей і завдань фізичного виховання. До фізичних вправ належать гімнастика, ігри, туризм, спорт.

Гімнастика. Спеціальний вид фізичного вдосконалення, що охоплює найрізноманітніші вправи: стройові та порядкові (навчання раціональних способів шикувань, перешикувань та пересувань з метою виховання навичок колективних дій); загальнорозвиваючі (передбачають розвиток як окремих частин тіла, так і всього організму); вільні вправи (удосконалення координації рухів, вироблення чуття ритму, краси рухів); прикладні як засіб всебічного розвитку особистості (біг, стрибки, метання та ін.); гімнастичні — вправи на різних спеціальних снарядах (акробатичні, що розвивають силу, спритність, уміння орієнтуватися в просторі; вправи художньої гімнастики як засіб фізичного та естетичного виховання).

Ігри. Задовольняючи природний потяг дітей і підлітків до рухової активності, ігри збуджують колективні переживання, дають радість від спільних зусиль, сприяють зміцненню товариськості й дружби.

Туризм. Охоплює прогулянки, екскурсії, походи і мандрівки, які організовують для ознайомлення студентів з рідним краєм, природою, історичними та культурними пам'ятками. У таких заходах студенти фізично загартовуються, вчаться бути витривалішими, набувають прикладних навичок орієнтування і руху в ускладненій обстановці, досвіду колективного життя і діяльності, на практиці засвоюють норми відповідального ставлення до природи.

Спорт. На відміну від фізичної культури, спорт завжди пов'язаний з досягненням максимальних результатів в окремих видах фізичних вправ. Для виявлення спортивно-технічних результатів проводять змагання. В гострій спортивній боротьбі студенти долають значні фізичні та нервові навантаження, виявляють і розвивають рухові й морально-вольові якості.

Природні чинники. Серед засобів фізичного виховання важлива роль належить природним чинникам (сонце, повітря, вода). Діючи спільно з фізичними вправами, вони посилюють їх оздоровчий вплив на підлітків.

Гігієнічні чинники. Охоплюють гігієнічне забезпечення фізкультурних занять, раціональний режим навчальної праці, відпочинку, харчування, сну та ін. Для результативних занять фізкультурою певним гігієнічним вимогам мають відповідати спортивні зали, рекреаційні приміщення, спортивне та інше обладнання. Гігієнічними нормами регламентований і режим дня студента, який диференціюється залежно від стану здоров'я, рівня пра­цездатності, конкретних умов життя та індивідуальних особливостей учнів. Проте загальними і єдиними для всіх учнів мають бути ранкова гімнастика, туалет, навчальні заняття в навчальному закладі, обід, післяобідній відпочинок, виконання домашніх завдань, перебування на свіжому повітрі, спорт, заняття за інтересами, вечеря, вечірня прогулянка, підготовка до сну.